Умар професор Любомир Белей

ссылка

В соботу, 12. мая, у 57. року живота умар познати у України и швеце линґвист Любомир Омелянович Белей, професор Катедри українского язика Филолоґийного факултету Ужгородского националного универзитету.

Любомир Белей народзел ше 18. марца 1962. року у галицким валалє Войнилїв Калуского району Ивано-Франковскей обласци. Року 1983. закончел українски оддїл Филолоґийного факултету Ужгородского державного универзитету. На Ужгородским универзитету робел од 1986. року – спочатку як асистент, потим як доцент Катедри общей и славянскей линґвистики, а од 1997. року як професор Катедри українского язика. Року 2007. основал и постал руководитель Науково-виглєдовацкого институту українистики „Михайло Мольнар”.

Сфера його наукового интересованя була українска и славянска ономастика, история українского литературного язика, старославянски язик, язик и култура українскей дияспори, а робел и у обласци лексикоґрафиї и прекладу.

Спомедзи велького числа наукових роботох окреме ше визначую його кнїжки: „Функционално-стилистични можлївосци українскей литературно-уметнїцкей антропонимиї ХІХ–ХХ ст.” (1995), „Старославянско-українски словнїк” (2001), „Нова українска литературно-уметнїцка антропонимия» (2002), „Українски мена дакеди и тераз” (2010), „Мено дзецка у українскей фамилиї” (2011), „Нє меняюци анї титли… Линґвобиоґрафия старославянского язика” (2015) и др.

По руски, у виданю НВУ „Руске слово” з Нового Саду вишла му кнїжка „Славянски язик, родзенє и живот мертвого язика” (2016).

Професор Любомир Белей бул прави амбасадор Руснацох/Русинох на славянским югу у України так як то робели Володимир Гнатюк, Микола Мушинка и Олекса Мишанич у своїх найплоднєйших часох, припознаваюци окремносци цо их история створела, алє знука українского контекста хтори историйно и найчитлївши.