Monday, January 5, 2015

Onomastic terminological system of Biletskii in modern terminography

http://www.term-in.org/goods/15-1-1-1/category/id117/


Iryna KAZYMYROVA
Onomastic terminological system of A. O. Biletskii in modern terminography
The onomastic terminology selected from scientific works by A. O. Biletskii dedicated to the problems of onomastics is examined in the present article. Original author’s onomastic terms are exemplified in the field of modern onomastic term-system studies. The specific facts indicating attitude of the scientist toward correlation between native and borrowed units in the terminology are represented in the paper. The expediency of bringing the author's terminology into the terminological dictionary of the corresponding branch of science is pointed. Some cases of partial representation of the onomastic terminology systematicity in modern terminographic works are analyzed. Special attention is played to the power of expressivity of onomastic subsystem of the linguistic terminology.



. А. Казимирова
Ономастична терміносистема А. О. Білецького
в сучасній термінографії

Ономастика є тією галуззю лінгвістики, яка поєднала імена таких видатних українських мовознавців, як Л. Г. Скрипник та А. О. Білецький – учений-філолог, лексиколог, ономаст, поліглот, який здобув блискучу освіту, вільно володів французькою, німецькою мовами, латиною та давньогрецькою, самостійно вивчив новогрецьку, англійську, іспанську, турецьку, арабську, санскрит, китайську, японську та інші мови – загалом близько 90. Доктор філологічних наук, професор, почесний член Грецької академії наук, Кіпрської академії наук, а також Кіпрського та Грецького археологічних товариств, викладач Київського університету імені Тараса Шевченка, співробітник Інституту мовознавства й Інституту археології, А. О. Білецький досліджував майже всі галузі лінгвістики: порівняльно-історичне мовознавство, етимологію, лінгвосеміотику, типологію, лінгвістичну географію, лексикологію, лексикографію, граматику, фонологію, ономастику, топонімію, класичну філологію, неоелліністику, історію та теорію письма. Поза лінгвістикою учений вивчав літературознавство, давню історію, історію культури давніх народів, епіграфіку, палеографію, археологію та інші науки. Його праці друкували в Україні, Росії, Вірменії, Греції, Грузії, Болгарії, Угорщині, Німеччині.
У якому контексті нас цікавить наукова спадщина вченого?
Учений європейського рівня, А. О. Білецький залишив помітний слід у дослідженнях із ономастики, створивши власну несуперечливу систему ономастичних термінів, яку, укладаючи сучасний словник лінгвістичних термінів, не можна залишити поза увагою. Хоча традиційне вітчизняне термінознавство є досить послідовним у вимогах до терміна, серед яких чільне місце посідає теза про відсутність варіантів у термінолексем, задекларована ще в працях Д. С. Лотте [7], сьогодні термінологи все виразніше обстоюють цілком протилежну думку й визнають варіантність термінів необхідною умовою розвитку тих чи тих терміносистем (див., напр., [17: 20]). Тому відтворення авторських термінологічних пошуків у відповідному галузевому словнику – це вимога часу. Фахівець повинен бути обізнаний із усіма наявними в мові засобами позначення термінів відповідної галузі знань. Джерелами реєстру повинні стати не лише нормативні, усталені терміни, а й авторські новотвори, які збагачують наші знання про предмет дослідження, механізми термінотворення, а також про особливості внутрішньої систематизації відповідної терміносистеми.
Саме тому до реєстру “Словника лінгвістичних термінів: ОНОМАСТИКА”, лексикографічної праці дефініційного типу з досить повним представленням корпусу сучасної ономастичної термінології, уведено терміни, зафіксовані в попередніх словниках лінгвістичних термінів [5; 1; 4; 6; 15; 12; 13; 16], використано також галузеві словники ономастичних термінів [11; 10]. Залучено список ономастичних термінів В. В. Німчука [8; 9]. До реєстру також увійшли терміни, дібрані з наукових праць та підручників і досі лексикографічно не представлені. Йдеться передусім про праці А. О. Білецького [2; 3], а також про ґрунтовне дослідження ономастичної термінології М. М. Торчинського [14].
А. О. Білецький виформував систему ономастичної термінології, яка так і залишилась без належної уваги мовознавців і без фіксації в галузевому словнику, хоча й була помічена фахівцями. Зокрема, Н. В. Подольська зазначає, що, попри індивідуальність і невживаність у найбільш масовій ономастичній літературі, ця термінологія “сама може бути предметом для термінологічного словника” [11: 12–14].
Усталений і загальновизнаний термін ономастика А. О. Білецький потрактовує як такий, якому притаманна одна “семантична незручність”, оскільки ним позначено і науку про власні імена й назви, і сукупність власних імен і назв, використовувану в певній етнічній мові, за аналогією з граматикою – наукою і її об’єктом, граматичним ладом мови,фонетикою, морфологією та синтаксисом. Винятком у традиційній лінгвістичній термінології є лише протиставленнялексики – сукупності лексичних елементів і лексикології – науки, яка їх вивчає [3: 69–70].
Використавши німецьку назву науки про власні імена (dieNamenkunde), можна було б сукупність імен і назв позначити старовинним словом іменослов, а науку про нього – *іменослів’ям (*именословием), список (власне – словник) імен – іменником. Однак при цьому, зазначає вчений, потрібно було б пристосовувати до цієї системи поширені в спеціальній літературі “грецькомовні” назви галузей ономастики: *місцеслів’я (*местословие) – топоніміка; *людослів’я (*людословие) – антропоніміка; *богослів’я (*богословие) – теоніміка; *звірослів’я (*зверословие) – зооніміка;*речослів’я (*вещесловие) – хрематоніміка; *світослів’я (*мирословие) – космоніміка; *зореслів’я (*звездословие) – астроніміка і т. ін., у чому немає потреби [Там само: 70].
Термін ономастика у значенні ‛наука’ вчений пропонує замінити на ономатологія із похідними ономатолог, ономатологічний. Порівняння цієї пропозиції із сучасною кодифікованою в “Словаре русской ономастической терминологии” Н. В. Подольської норми не на користь останньої: при реєстровому слові ономатолог наведено відсилання “див. ономаст” [11: 104], а термін ономатологія подано як дублет терміна ономасіологія [Там само]У значенні ‛сукупність імен’ А. . Білецький пропонує залишити термін ономастика, а в значенні ‛список, словник імен’ –ономастикон. Послідовно розмежовує в галузях науки про імена назви досліджуваних об’єктів і наук про них (топонімія ітопоніміка, антропонімія і антропоніміка, етнонімія і етноніміка). Щодо диференціації цих термінів зауважимо, що навіть у сучасних лінгвістичних словниках та енциклопедіях вона проводиться непослідовно. Зокрема, лише в “Словаре русской ономастической терминологии” Н. В. Подольської та в “Большом лингвистическом словаре” В. Д. Старичонка є всі згадані терміни. Енциклопедія “Українська мова” містить статті Антропонім із тлумаченням терміна антропоніміка [15: 29–30], Топонім (відповідно – топоніміка) [Там само: 690], Етнонім без згадки про етнонімію та етноніміку [Там само: 179]. У двотомному словнику за редакцією О. М. Тихонова і Р. І. Хашимова немає терміна етнонімія, а термін етноніміканаведено з двома значеннями: 1) розділ антропоніміки, який вивчає назви народів; 2) сукупність етнічних назв народів [16, Т. 1: 237]; подано статті топоніміка (“сукупність географічних назв” і “розділ ономастики”) [Там само, Т. 1: 217] ітопонімія (“те саме, що топоніміка”) [Там само, Т. 1: 218], тобто два терміни є абсолютними багатозначними дублетами. Проте якщо ми звернемося до проекту “Українська ономастична термінологія” В. В. Німчука, виданого 1966 року, то побачимо, що філологічна скрупульозність ученого і його відповідальність перед наукою зумовили необхідність розмежування цих термінів ще в ті часи [8: 37].
Лакунарність у називанні окремих фактів об’єктивної дійсності з функцією індивідуалізації, протиставлених словам і сполученням слів із функцією класифікації, тобто десигнації, А. О. Білецький пропонує усунути шляхом уведення в обіг термінів ейдонім – ‛ономастичий об’єкт’ і генонім – ‛назва роду’. Термін ейдонім органічно входить до ономастичної терміносистеми, оскільки містить терміноелемент –онім, як і назви об’єктів окремих ономастичних дисциплін. Класифікацію ейдонімів здійснено за допомогою таких таксонів: надклас, клас, підклас, порядок. Виділено два надкласи ейдоніміворганоніми і анорганоніми, що відповідає поділу природи на органічну й неорганічну. В межахорганонімів виділено класи антропонімів і зоонімів. Підкласами антропонімів є просопоніми (особові імена людей) ікойноніми (колективні імена). На думку вченого, це проміжний / перехідний клас між ейдонімами (власними назвами) ігенонімами (загальними назвами, апелятивами). Порядками койнонімів є етноніми: українка, гречанка; катойконіми:киянин, афінянка; філоніми: Атриди, Геракліди. У порядку філонімів виділено підпорядок ойконімів, до якого зарахованопрізвища.
Просопоніми розподілено за такими групами: офіційні (“паспортні” або обрядні); 2) фамільярні (позитивні – Ваня і негативні – Ванька); 3) інтимні; 4) постійні (як це прийнято у європейських народів); 5) тимчасові (як це було у китайців, японців, полінезійців); 6) явні (всім відомі); 7) таємні (як, напр., у австралійських племен).
Відрізняється від зафіксованої в словниках дефініція терміна ергонім (розряд оніма. Власна назва ділового об'єднання людей, в т. ч. спілки, організації, закладу, корпорації, підприємства, товариства, гуртка). У А. О. Білецького це “річ, твір” – “Війна і мир” Л. М. Толстого, “Останній день Помпеї” К. Брюлова, “Місячна соната” Л. ван Бетховена. Підкласи ергонімів і скевонімів (річ, предмет, начиння) належать, за термінологією вченого, до класу технонімів (назв матеріальних результатів людської праці, цілеспрямованої трудової діяльності). Принагідно зроблено слушні зауваження щодо правопису ергонімів – учений уважає неекономним їхнє виділення за допомогою одночасно і лапок, і великої літери. Непослідовний правопис і в передаванні т.зв.епохонімів – назв епох. Чому Відродження (Ренесанс) пишемо з великої літери, а неоліт – із малої? Дуже сучасним виглядає сьогодні висновок А. О. Білецького: вся справа в недоторканності орфографічної традиції, навіть якщо вона зберігається всупереч здоровому глузду.
Класифікуючи топоніми, вчений уважає за потрібне виділити два підкласи цих одиниць – фізіоніми(назви фізичних, природних об’єктів) і енойконіми (назви створених людьми об’єктів, переважно населених пунктів). Назви природних явищ доповнено класифікувальним терміном метеороніми, а підкласи астронімів ікосмонімів учений об’єднав у клас уранонімів.
Наведені авторські новотвори – це частина терміносистеми А. О.Білецького, несуперечливої, але не прийнятої філологічною громадськістю. Незаслужено залишена на узбіччі ономастики, вона, безперечно, повинна бути відтворена в новому словнику ономастичних термінів, звісно, не як нормативна, але як така, що свідчить про потужність виражальних засобів цієї галузевої підсистеми лінгвістичних термінів.
Література
1.Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1966. – 608 с.
2.Белецкий А. А. Лексикология и теория языкознания (ономастика). – К.: Изд-во Киевского университета, 1972. – 208 с.
3.Белецкий А. А. О проблеме ономастической терминологии // Славянская лингвистическая терминология. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 69–76. Торчинський М. М. Структура онімного простору української мови: Монографія. – Хмельницький: Авіст, 2008. – 548 с.
4.Ганич Д. І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985. – 360 с.
5.Кротевич Є. В., Родзевич Н. С. Словник лiнгвiстичних термiнiв.  Київ, 1957. – 235 с.
6.Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. – М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с.
7.Лотте Д. С. Основы построения научно-технической терминологии. Вопросы теории и методики. – М., 1961. – 159 с.
8.Німчук В.В. Зміни й доповнення в списку ономастичних термінів // Повідомлення Української ономастичної комісії. Вип. 7. – К.: Наук. думка, 1968. – С. 60–64.
9.Німчук В.В.Українська ономастична термінологія (проект) // Повідомлення Української ономастичної комісії. Вип. 1. – К.: Наук. думка, 1966. – С. 24–43.
10.Основен систем и терминологиjа на словенската ономастика. Основная система и терминология славянской ономастики. GrundsystemundterminologiederslawischenOnomastik. – Скопjе – Скопье – Skopje, 1983. – 412 с.
11.ПодольскаяН.В. Словарь русской ономастической терминологии. – М.: Наука, 1978. – 198 с.
12.Селіванова О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля. – К., 2006. – 716 с.
13.Стариченок В.Д.Большой лингвистический словарь. – Ростов н/ Д : Феникс, 2008. – 811 с.
14.Торчинський М. М. Структура онімного простору української мови: Монографія. – Хмельницький: Авіст, 2008. – 548 с.
15.Українська мова: Енциклопедія // Редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вид-во “Укр. енцикл.” ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
16.Энциклопедический словарь-справочник лингвистических терминов и понятий. Русский язык : в 2 т./ А. Н. Тихонов, Р. И. Хашимов, Г. С. Журавлева и др. / под общ. ред. А. Н.Тихонова, Р.И.Хашимова. – Т. 1. – М.: Флинта: Наука, 2008. – 840 с., Т. 2. – М.: Флинта: Наука, 2008. – 812 с.
17.Temmerman R. Towards new of terminology description. The sociocognitive-approach. – Amsterdam / Philadelpia, 2000. – 276 p.