In Memoriam: Petro Siredzhuk (1949–2026)

Historian of Hutsulshchyna, Keeper of the Archival Memory of the Carpathians

The Ukrainian historical and regional-studies community has lost one of its most persistent researchers of Hutsulshchyna and Galicia. Petro Siredzhuk, historian, professor, local historian, archaeographic researcher and specialist in the historical geography, toponymy and onomastics of the Carpathian region, died in September 2026. His death was announced on 15 September by the Carpathian National University named after Vasyl Stefanyk, where he remained a leading specialist of the Educational and Scientific Institute of History, Ethnology and Archaeology of the Carpathians.

Siredzhuk belonged to a particular tradition of Ukrainian scholarship in which the historian is simultaneously an archivist, field researcher, regional historian and interpreter of local cultural memory. He was born on 23 November 1949 in Kosmach, one of the best-known Hutsul villages of the Carpathians, into a Hutsul peasant family. His birthplace was to remain at the centre of his intellectual world throughout his life. He graduated from the history and pedagogy faculty of the Ivano-Frankivsk Pedagogical Institute in 1976.

His professional trajectory was unusually varied. From 1976 to 1978 he taught history and geography in Ustechko in the Zalishchyky district. Between 1978 and 1994 he served in the Ministry of Internal Affairs structures in Lviv, reaching the rank of lieutenant colonel. From 1994 to 2004 he taught social disciplines at the Lviv Institute of Internal Affairs, and from 2004 worked as senior lecturer and associate professor at the Ivano-Frankivsk Institute of Management of Ternopil National Economic University. In 2008 he joined the Institute of History, Ethnology and Archaeology of the Carpathians; in 2018–2020 he was professor of the university department concerned with Central and Eastern European history and special historical disciplines, and from 2021 continued as a leading specialist of the Carpathian institute.

His first major scholarly project already anticipated one of the defining characteristics of his later research: the reconstruction of settlement history through archival documentation. In 1989, at Lviv State University, he defended a candidate dissertation on “The History of the Settlement of the Galician Land in the Fourteenth–Eighteenth Centuries.” His earlier article Zaselennia Halytskoi zemli v XIV–XVIII st. had appeared in the Ukrainian Historical Journal in 1984. This work placed settlement chronology, archival attestations and the historical geography of Galicia at the heart of his scholarship.

A second major phase of his research concerned the German population of Eastern Galicia. On 22 April 2010 he defended his doctoral dissertation, The Socio-Economic Situation and Cultural Life of the German Minority of Eastern Galicia in the 1920s–1930s. The official dissertation record describes it as a wide archival investigation of settlement, demographic composition, socioeconomic conditions and cultural life, including sources from Ukrainian and foreign archives. He was awarded the title of professor in 2015.

Yet Hutsulshchyna remained his enduring scholarly homeland. He researched medieval and early-modern documents relating to the Carpathian region, sought out previously unknown or neglected first mentions of villages, and reconstructed the chronology of settlement in Pokuttia and the Hutsul region. The university specifically remembered his interest in archival documents containing the earliest references to settlements of the region.

This work gave Siredzhuk a particular importance for toponymy. His contribution was often different from that of a linguistic etymologist. Rather than beginning primarily with morphological reconstruction, he supplied something equally indispensable: dated historical forms and documentary contexts. A toponym cannot be securely interpreted without knowing how early it occurs, how it was written, and in what administrative or demographic setting. Later toponymists repeatedly relied on his archival findings. A modern historical-etymological dictionary of the oikonymy of Ivano-Frankivsk region, for example, cites Siredzhuk's 2003 research for the attestation of Kosmach in 1412 and again in 1607.

His 1999 study “From the Chronicle of the Settlement of Galician Hutsulshchyna” became an important reference for the dating of Hutsul settlements. A comparison of competing first-attestation dates shows Siredzhuk's evidence being used for such places as Akreshory, Barvinkiv, Berezhnytsia, Bila Richka, Kosmach, Stopchativ and Luh. This is precisely where historical research and toponymy meet: establishing the documentary biography of a name.

Siredzhuk also worked directly with anthroponymic material. His 2014 article “The Yabluniv Estate in 1752” analysed an eighteenth-century inventory not only for socioeconomic and demographic history but explicitly for the onomasticon of the inhabitants of the Yabluniv area. The repository of his university describes the personal-name evidence as one of the study's research applications. Historical inventories of this kind preserve personal names, family names, occupational designations and settlement affiliations at precisely the stage when modern hereditary surname systems were developing and stabilising.

His work also became useful to researchers examining the German layer in the toponymy of Pokuttia. Myroslav Haborak's detailed study of German-language elements in Pokuttian place-names cites Siredzhuk's The German Diaspora of Pokuttia (late eighteenth century–1930s) as an historical source for German settlement. Haborak's analysis includes settlement names such as Augustdorf, Baginsberg and other German colonial formations. Siredzhuk's own article was historical rather than a linguistic toponymic analysis, but it supplied the demographic and settlement history necessary for interpreting this stratum of names.

His attachment to Kosmach also produced an unusual combination of documentary history and local onomastic memory. Researchers discussing the origin of the name Kosmach have noted Siredzhuk's examination of village inventories from 1727, 1738, 1745, 1752 and 1780; he found no evidence there for the surname Kosmachuk, a detail relevant to evaluating the popular legend that the settlement was named after a first inhabitant bearing that name.

His research interests were extraordinarily broad. The university lists archaeology, archaeography, biography, Hutsul studies, demography, ethnology, history, castellology, cartography, local history, cultural studies, onomastics, folklore and toponymy among the fields in which he worked. An earlier faculty profile is even more specific, describing his lifelong interests as including anthroponymy and toponymy of Galicia.

Nor was his research confined to libraries. He organized three archaeological expeditions devoted to monuments of the Kosiv region and, together with archaeologist Mykola Bandrivsky, participated in excavations of the Hallstatt-period salt-production centre at Kosmach.

Siredzhuk was also deeply involved in institutions devoted to Hutsul cultural memory. In 1991 he helped establish the regional cultural society Hutsulshchyna in Lviv. From 1994 he was a permanent member of the Hutsul Research Institute in Chicago and headed the historical and regional-studies section of a regional association of Hutsul researchers. He was also associated with the editorial work of the journal Grazhda.

His scholarship received recognition both in Ukraine and abroad. He was awarded the Ivan Krypiakevych Prize in 1996, became an honorary member of the Union of Local Historians of Prykarpattia in 1997, held research fellowships of the Polish Academy of Sciences in several years, received a Queen Jadwiga scholarship at the Jagiellonian University, and had a research fellowship in Germany. In 2021 he became one of the laureates of the Volodymyr Poliek Regional Studies Prize, awarded for contributions to researching, preserving and popularising the historical and cultural heritage of Prykarpattia.

His output remained substantial until very late in life. The university's final notice credits him with more than 400 historical and regional publications, including about 200 scholarly works. His late books included Sich Riflemen and Officers of Galician Hutsulshchyna (2021), The First Hutsul Company of the Ukrainian Sich Riflemen under Captain Klym Hutkovskyi (2022), The Second Hutsul Company of the Ukrainian Sich Riflemen (2023), Sich Riflemen and Officers of Sniatynshchyna and Zabolotivshchyna (2024), and The Pokuttia Company of the Ukrainian Sich Riflemen of Sen Horuk (2025). His 2024 volume was subsequently recognised in the military-history category of the regional “Best Book of Prykarpattia” selection.

What perhaps best characterises Petro Siredzhuk's legacy is not a single theory or a single book, but his extraordinary devotion to documentary recovery. He searched archives for the first appearance of villages, reconstructed vanished communities, edited inventories, traced population movements and restored names of people who otherwise would have disappeared from historical memory.

For onomastics, this work matters profoundly. Names require documents. A medieval or early-modern place-name becomes historically usable when someone locates its earliest form; a surname becomes evidence when an inventory fixes it to a person, a household and a locality. Siredzhuk spent decades doing precisely this foundational work.

His death leaves Ukrainian Hutsul studies without one of its most tireless archival researchers. But the settlements, names and people he recovered from old documents will continue to be cited long after his own name has entered the history he studied.

Пам’яті Петра Сіреджука (1949–2026)

Історик Гуцульщини, дослідник назв, поселень і людської пам’яті Карпат

Українська історична й краєзнавча наука зазнала тяжкої втрати. У вересні 2026 року відійшов у вічність Петро Степанович Сіреджук — доктор історичних наук, професор, краєзнавець, археограф, дослідник Гуцульщини, історичної географії, топоніміки й ономастики Галичини. 15 вересня про його смерть повідомив Карпатський національний університет імені Василя Стефаника, де він працював провідним фахівцем Навчально-наукового інституту історії, етнології і археології Карпат.

Петро Сіреджук належав до тієї школи українських дослідників, для яких історик водночас є архівістом, краєзнавцем, польовим дослідником і хранителем локальної пам’яті. Він народився 23 листопада 1949 року в Космачі Косівського району в гуцульській селянській родині. Космач і загалом Гуцульщина залишилися одним із головних центрів його наукового світу до кінця життя. 1976 року він закінчив історико-педагогічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту.

У 1976–1978 роках працював учителем історії та географії в селі Устечко на Заліщанщині. У 1978–1994 роках служив в органах внутрішніх справ у Львові, мав звання підполковника міліції. Далі викладав у Львівському інституті внутрішніх справ, а від 2004 року — в Івано-Франківському інституті менеджменту ТНЕУ. З 2008 року його діяльність дедалі тісніше була пов’язана з Інститутом історії, етнології і археології Карпат. У 2018–2020 роках він працював професором університетської кафедри історії Центральної та Східної Європи і спеціальних галузей історичної науки, а від 2021 року — провідним фахівцем інституту.

Уже перша велика наукова робота Сіреджука окреслила напрям, який став визначальним для значної частини його спадщини. У 1989 році у Львівському державному університеті він захистив кандидатську дисертацію «Історія заселення Галицької землі в XIV–XVIII ст.». Ще 1984 року в Українському історичному журналі вийшла його стаття «Заселення Галицької землі в XIV–XVIII ст.». Саме історія заселення, документальні згадки про населені пункти та історична географія Галичини стали важливою основою його подальших досліджень.

22 квітня 2010 року Петро Сіреджук захистив докторську дисертацію «Соціально-економічне становище і культурне життя німецької меншини Східної Галичини (20–30-і роки ХХ ст.)». В офіційному реєстрі дисертацію характеризують як комплексне дослідження, побудоване на широкому колі документів українських і зарубіжних архівів, значну частину яких автор уперше ввів до наукового обігу. Учене звання професора він отримав 2015 року.

Особливе місце в доробку Петра Сіреджука належить Гуцульщині та історії її поселень. Він систематично працював із середньовічними й ранньомодерними документами, відшукуючи найдавніші письмові згадки про міста й села Прикарпаття. Саме тому його спадщина є важливою і для української топоніміки.

Сіреджук не завжди виступав як мовознавець-етимолог. Його особлива заслуга полягала в іншому — у встановленні історичної хронології назв, пошуку найдавніших документальних форм і точного архівного контексту. Без такого матеріалу неможлива надійна етимологія топоніма.

Показовим є Космач. Сучасний історико-етимологічний словник ойконімії Івано-Франківщини посилається на дослідження Сіреджука, датуючи назву 1412 роком, а наступне документальне засвідчення — 1607 роком.

Його праця «З хроніки заселення Галицької Гуцульщини» стала важливим джерелом для пізніших дослідників топонімії. У зіставленні дат перших згадок населених пунктів саме Сіреджукові приписуються архівні датування Акрешорів, Барвінкова, Бережниці, Білої Річки, Космача, Стопчатова, Луга та інших поселень.

Не менш важливою була його робота з антропонімним матеріалом. У статті «Яблунівський ключ у 1752 р.» він прямо наголошував на значенні інвентарю XVIII століття для вивчення ономастикону мешканців Яблунівщини. Такі документи дають можливість бачити власні імена, прізвищеві форми, сімейні зв’язки, професії та локальну структуру населення ще до остаточного усталення модерної системи спадкових прізвищ.

Історичні дослідження Сіреджука використовувалися також для вивчення німецькомовного шару топонімії Покуття. Зокрема, праця про німецьку діаспору Покуття стала одним із джерел для дослідження М. Габорака про німецькі компоненти в топонімній системі краю. Тут важливо розрізняти: Сіреджук не проводив у цій статті власне лінгвістичного аналізу всіх назв, але реконструйована ним історія колонізації створила необхідне історичне тло для такого аналізу.

Навіть місцеві перекази про походження назв він перевіряв архівно. У дискусії про назву Космач згадується, що Сіреджук опрацював сільські інвентарі 1727, 1738, 1745, 1752 і 1780 років і не виявив у них прізвища Космачук, яке фігурує в народній легенді про першопоселенця. Такий підхід дуже характерний для нього: легенду він не відкидав, але ставив поруч із документом.

Коло його інтересів було надзвичайно широким: археологія, археографія, біографістика, гуцулознавство, демографія, етнологія, історія, кастеологія, картографія, краєзнавство, культурологія, фольклористика, ономастика й топоніміка. Один із факультетських профілів окремо називає серед його зацікавлень антропоніміку та топоніміку Галичини.

Він був організатором трьох археологічних експедицій на Косівщині, а разом із Миколою Бандрівським брав участь у дослідженні гальштатського солеварного центру в Космачі.

Не менш вагомою була його громадська праця. У 1991 році Сіреджук став одним зі співорганізаторів регіонального громадсько-культурного товариства «Гуцульщина» у Львові. Від 1994 року був постійним членом Гуцульського дослідного інституту в Чикаго, очолював історико-краєзнавчу секцію регіонального об’єднання дослідників Гуцульщини та входив до редколегії журналу Гражда.

Його діяльність була відзначена премією імені Івана Крип’якевича 1996 року, почесним членством у Спілці краєзнавців Прикарпаття, низкою закордонних наукових стипендій, а 2021 року — обласною премією імені Володимира Полєка в галузі краєзнавства.

До останніх років Петро Сіреджук залишався надзвичайно продуктивним. Університетська пам’ятна публікація говорить про понад 400 історико-краєзнавчих публікацій, серед них близько 200 наукових праць. Останні книги з'являлися практично щороку — у 2021, 2022, 2023, 2024 і навіть 2025 роках.

Його наукова спадщина важлива для ономастики саме тому, що Петро Сіреджук десятиліттями робив те, без чого неможлива історія власних назв: відшукував документи, датував поселення, фіксував старі форми назв і повертав імена людей із давніх інвентарів.

Ім’я самого Петра Сіреджука тепер належить історії Гуцульщини, яку він так довго і так наполегливо відновлював із архівних сторінок.

Selected works particularly relevant to toponymy and onomastics

The following is the most defensible list I could reconstruct online. I distinguish direct onomastic/toponymic work from historical publications that became important source material for name studies.

1. Сіреджук, П. С. “Заселення Галицької землі в XIV–XVIII ст.” Український історичний журнал, 1984, № 6, pp. 81–89. — Historical settlement research fundamental for dating the emergence of Galician oikonyms.
2. Сіреджук, П. С. “Як і коли заселялось Прикарпаття.” Жовтень, 1984, № 2, pp. 102–108. — Historical geography and settlement chronology, closely relevant to place-name history.
3. Сіреджук, П. С. “Історія заселення Галицької землі в XIV–XVIII ст.” Candidate dissertation, Lviv State University, 1989. — A major documentary study of settlement history; subsequent historical and toponymic scholarship continued to use archival material consulted in this dissertation.
4. Сіреджук, П. С. Першовитоки: Нариси історії заселення Заліщанщини від найдавніших часів до наших днів. Kyiv, 1994, 109 pp. — Settlement history with clear value for historical geography and oikonymic chronology.
5. Сіреджук, П. С. “Хронологія перших згадок міст і сіл Косівщини.” 1997. — One of his most directly relevant contributions to historical toponymy: establishing first documentary attestations of settlement names. The university and regional library both identify it among his major publications.
6. Сіреджук, П. С. “З хроніки заселення Галицької Гуцульщини.” In Історія Гуцульщини, vol. IV, Lviv: Logos, 1999, pp. 124–150. — Frequently used by later researchers for settlement chronology and first attestations of Hutsul place-names.
7. Сіреджук, П. С. “Німецька діаспора Покуття (кінець XVIII – 30-ті роки ХХ ст.).” Наукові записки Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею, 2000, vol. 3, pp. 42–49. — Primarily a historical-demographic study rather than an onomastic article, but later research on German-language elements in Pokuttian toponymy uses it as a historical source for colonial settlements and their names.
8. Сіреджук, П. С. “Першовитоки Прикарпаття.” In Краєзнавчий збірник на пошану Богдана Гаврилива, Ivano-Frankivsk: Tipovit, 2003, pp. 41–54. — Later historical-etymological work cites it for early forms and dates of settlement names, including Kosmach (1412, 1607).
9. Сіреджук, П. С. Космач над Пістинькою: біобібліографічний довідник. Lviv: Triada Plus, 2011, 375 pp. — A large local documentary work; the Vernadsky National Library classifies it additionally under Ukrainian peasant genealogy, making it relevant to local anthroponymic and genealogical study.
10. Сіреджук, П. С. “Яблунівський ключ у 1752 р.” Вісник Прикарпатського університету. Серія: Історія, 2014, issue 26, pp. 3–8. — The clearest explicitly onomastic study I found: Siredzhuk states that the 1752 inventory is valuable for studying the ethnic composition and onomasticon of the inhabitants of Yablunivshchyna.
11. **Сіреджук, П. С. Інвентар Снятинського староства 1752 р. ** Kosiv: Pysanyi Kamin, 2015, 228 pp. — An edited historical source of considerable potential value for historical anthroponymy and toponymy because inventories preserve names of inhabitants, settlements, landholdings and local features. The publication itself is confirmed in the university's scholarly reporting.
12. Related collaborative/local-history corpus: Старожитності Косівщини (1997), Старожитності Гуцульщини (2011), and the multi-volume Історія Гуцульщини. These are not exclusively onomastic works, but they preserve a large documentary body of historical place-names and local personal names to which Siredzhuk contributed.